×

Попередження

Неможливо завантажити XML-файл

«Відкриття ринку землі торкнеться кожного – через економічний добробут і національну безпеку», - Роман Федишин

Уже у лютому Верховна Рада планує розглянути законопроєкт щодо продажу сільськогосподарських земель у другому читанні. Згідно з планом Уряду ринок землі запрацює в Україні вже до кінця 2020 року.

«Україні загрожує обвал цін на землю одразу після впровадження ринку землі»,- таке застереження висловив Роман Федишин, депутат фракції «Об’єднання Самопоміч» Львівської міської ради, засновник першого в Україні та найбільшого в Західному регіоні гуртового ринку ОРСП "Шувар".

Як зробити, аби законотворці дослухалися до фахівців, які реально знають практику роботи з землею і її використання? Ось що розповідає  Роман Федишин.

  • В офіційних листах, які я скеровую до уряду, наведені вже реальні приклади: на території Львівщини ми вже застосовували методи, які я пропоную для правильного використання землі. Ми знаємо і вже бачили результат – наші селяни можуть бути успішними на своїй землі. Що важливо розуміти: в одній і тій самій області є багаті села, де населення збільшується, добробут зростає, а господарства мають по 30-40 тракторів, а є такі, де все в занепаді, закриваються школи і лікарні. Чому ж така різниця – це та сама кліматична зона? А річ в тім, що одні мають традицію вирощування високорентабельних культур, а інші – ні: люди зневірилися, опустили руки, здали землю в оренду, отримують копійки, і таке триває вже багато років. Тому, коли відкрилась тема Ринку Землі, то варто було нагадати, що ринок – це коли однакові умови мають і ті, хто хоче продати, і ті, хто хоче купити. А за останні десятиліття ми зробили все, щоб ті люди, котрі ще володіють землею, не мали можливості на ній працювати. За роки незалежності в аграрний сектор ми скерувати більше 10 мільярдів доларів – на середні і великі господарства. Цими, на перший погляд добрими,  державними програмами могли скористатися лише потужні підприємства. На жаль, і в новому бюджеті на цей рік користі малим підприємствам -нема.  Землю дали одним, а можливість на ній працювати – іншим. Спрацювала корупція: від великого завжди легше взяти хабаря? І ось в момент, коли людям навіть не дали шансу працювати на своєму наділі, кажуть: а тепер відкриємо ринок і будемо цю землю продавати.

Нам потрібно насамперед поставити собі ціль, мету: а яку модель села ми хочемо будувати? Просто відкриття ринку - не може бути самоціллю. Тому в мене є кілька пересторог до тієї моделі, яку нам пропонують.

По-перше, нам кажуть: потрібен більший ефект від аграрного сектора. Я запевняю: за тієї моделі, яку нам зараз пропонують, ми не отримаємо найближчі мінімум 5 років жодного зросту чи прибутку. Чому? Поясню. Сьогодні кожен виробник, котрий планує свою виробничу програму, планує свої інвестиції. Якщо ми зараз відкриємо ринок землі, виробникам - замість техніки чи виробничих приміщень –  доведеться замість цього скерувати гроші на викуп землі. Часто наводжу приклад успішного овочевого господарства на 150 гектарах з оборотом 30 мільйонів та прибутком 6 мільйонів гривень.  Щоб викупити землю, йому доведеться 8 років  віддавати весь прибуток, і нічого не віддавати на розвиток. Кошти від активного середовища, яке щось продукує і виробляє, перейде до пасивного середовища, яке хоче цю землю продати.

А звідки ж сподівання, що капітал туди прийде? Або з закордону, або з інших сфер економіки. Тоді нам треба сказати, що ми свідомо хочемо змінити структуру нашого аграрного виробництва. Тоді треба сказати, що ми не робимо ставку на «дрібних» 4 мільйони селян, які мають особисті господарства, навіть не робимо ставку на «середняків», які в нас працюють, бо вони будуть змушені вивести з обороту великі кошти на викуп землі. Це означає, що робиться ставка на приплив великого капіталу. Що це буде за капітал і чи потрібен він для побудови села? Потрібна дискусія у цілому суспільстві.

Нам часто ставлять у приклад інші європейські держави. Але якщо подивитися на модель запуску ринку землі у наших сусідів, до прикладу, Польща, Румунія, Болгарія, то на старті «випуску землі в обіг» було дуже серйозне падіння ціни. Мільйони власників паїв нині не відчувають її цінності: ні в оренді, ні в роботі на ній, ні того, скільки вона реально вартує. Поляки на старті продавали земельні ділянки по 700-800 EUR/га ,а сьогодні вартість землі в Польщі становить 7000 EUR/га . Україна має всі шанси повторити польський досвід».  Головна причина падіння ціни на ринку Польщі -  нерівні конкурентні умови на старті ринку землі. Дрібні та середні аграрії не мали достатньо грошей на покупку навіть тих ділянок, які вони обробляли. Цим скористалися платоспроможні бізнесмени, які потім продавали землю значно дорожче. Те саме може трапитись і в Україні. Зайде, так званий, спекулятивний капітал, який потім за зовсім іншою ціною продаватиме селянам, які хочуть працювати, цю ж землю.

Більшість Східно-Європейських країн мають такий сумний досвід, і переживши його, поставили тепер своєрідні «запобіжники».

 Але у нас є ще один великий ризик. Землю зможе купити будь-хто і скільки завгодно. Уявіть собі ситуацію: я аграрій, котрий працюю на орендованій землі. І от раптом хтось посеред «мого» поля купує 2 гектари. Нова зона конфліктів, нові суперечки, небезпечні земельні «війни».

Який же вихід? Яку модель нам обрати? Ми задекларували євроінтеграцію, тому нам потрібно взяти найкращий приклад вирішення земельних питань саме у європейців, опираючись на їх і негативний, і позитивний досвід.

В середньому на продукти європеєць витрачає 10 відсотків свого доходу. А увага до аграрного господарства – на рівні держави – величезна. Я багато років вивчав це питання і звернув увагу, що найбільше коштів вони вкладають не у виробництво, а в господарів-селян, які живуть і працюють на своїй землі. Чим же так важливі ці мешканці сіл? Прогулюючись Парижем, ви, певно, помітили, люди скількох національностей його населяють. А від’їдете далі від Парижу – в маленькі провінції, невеликі селища – лише французи. Що й казати, навіть Львів україномовним став у 50х роках, коли до нього переїхали ті, хто століття жили за міськими мурами, -справжні носії національної ідентичності. Тому питання землі – це також і питання національної безпеки. Саме тому Європа, приклад якої ми хочемо брати, дбає про успішність і заможність людей, які тримаються свого коріння. 80% французьких земель – це господарства менше 100 га. Їх середній дохід – 3 тисячі доларів з гектара. Польща, до прикладу, ще не досягла такого рівня, але рухається до зростання. На сьогодні – 1200 доларів дохід з гектара. Щодо України – то ми маємо до 500 доларів з гектару.

Наша аграрна наука не розвивається – ми досі працюємо за науковими баченнями і методами радянської системи. Тому, поки будемо розвивати свою, варто вивчити і проаналізувати європейську, і з’ясувати, а як же французам, чи полякам, які нам ближчі, вдалося досягти таких гарних результатів? Підлаштувати їх досвід під специфіку нашої країни, і тоді запропонувати певні кроки.

Ми часто чуємо: Нас зобов’язали відкрити ринок землі. Але ЄБРР, до слова, розкритикував закон про землю у такій редакції. Натомість Світовий Банк – підтримав. Нижче поясню – чому. Нам за жодних обставин не можна брати за зразок американську модель. Де сьогодні корінне населення цих регіонів? Де американські індіанці?  В резерваціях. Ми в Україні отримаємо аналогічну картину: села-резервації в обкошених великими монополістами довкола полях…

Кооператив? Це також не завжди правильне рішення, бо питання – хто саме об’єднається в такий кооператив: громада працьовитих господарів чи ліниві зневірені власники землі, котрі вважатимуть, що всі їм винні.

Наше завдання – ось тим,  що мають по пів гектара біля хати, а ще в полі – по 5 чи 10 на усю родину, дати інструментарій і вигідні можливості для ведення доброго господарства на своїй землі. А тоді – дати можливість здати в оренду по добрій ціні, чи навіть потім продати за достойну ціну, якщо вони забажають.

За роки незалежності ми понесли великі втрати в кількості активного сільського населення. Ця тенденція, на жаль, до сих пір не зупинена. У Львівській області був зроблений експеримент – була запроваджена програма «Фінансова допомога господарствам на поворотній основі». Вона означала, що, до прикладу, якщо господар має три корови, а хоче мати десять, або, має пів гектара саду, а хоче мати гектар, чи трактор додатковий потрібен тощо, міг звернутися по допомогу. Ми отримали прекрасний ефект. Ми отримали 100 відсотків повернення цих наданих коштів. І кожен з тих господарів став успішним. А це – найважливіше. А ще: людини повірили, що з державою можна вигідно співпрацювати.

Сьогодні кожного року держава виділяла – безповоротно – кілька мільярдів гривень. Вони йдуть на підтримку великих аграрних господарств.  Я пропоную розробити таку систему на всеукраїнському рівні, аби бодай 3 мільярди йшли до малого і середнього господарства – дати їм шанс.

Механізм компенсації відсотків по кредиту у нас працює вже давно. Але ним не користаються малі господарства – у них нема ані можливості, ані кредитної історії, ані , деколи, рахунку в банку. Тому їх потрібно підтримувати іншими програмами.

За моїми підрахунками підтримка державою малих господарств дасть поштовх для народження 50 тисяч нових.

А зважаючи на нашу ментальність, на нашу газдівську сусідську заздрістьJ, в доброму розумінні цього слова, - «О, раз мій сусід так зробив, і державна програма йому допомогла, і все вийшло, то і я так зроблю», - то кращої реклами і не треба.  Коли в селі бачать, як один з їх газдів отримав того трактора, рік, другий на своєму тракторі своє поле обробляє, має з нього гарний врожай, тоді машину купив, тоді хату полагодив, то це не тільки спонукає й  сусідів  звертатися за державною підтримкою, братися до роботи, а й виховує чудову традицію – дбати за своє село, поважати працю і свою землю. Повертається традиція успішного господарювання. І люди по-новому оцінюють свою землю – вона стає ціннішою, і тоді вже ціна на оренду чи продаж буде формуватися дійсно – ринково.

На жаль, сьогодні в наші малі господарства … не вірять. В них не вірять! А наше завдання – зробити перший крок: дати шанс тим невеликим господарствам на землі.

А далі? Як зробити, щоб не нашкодити? Як уникнути міжусобиць і обвалу цін на землю на старті?

Запобігти цьому реально через Державний Земельний Банк (ДЗБ). Цей інструмент ми можемо використовувати для створення рівних конкурентних умов і встановлення справедливої ціни на землю вже на старті ринку. Це – державний регулятор на першому етапі. ДЗБ міг би щорічно викуповувати на 2 млрд. грн. землю у пайовиків за ціною 3 тисяч доларів за гектар, що дасть можливість задати орієнтовану вартість  і потім продавати її аграріям, або здавати в оренду по ринковій ціні. Що це дасть? По-перше, ми уникнемо обвалу цін на землю на старті. Ми немов «відженемо» той спекулятивний капітал. Вилученими грошима зможемо забезпечити всі державні програми, спрямовані на розвиток аграрного бізнесу. Тобто, ми і дотримаємось вимог Європи – відкриємо ринок землі, і збережемо своє головне народне багатство.

Коли я спілкуюсь з виробниками – вони повністю мене підтримують. Ті, хто дотичний до практики – підтримують. Економісти – підтримують. Я все ще чекаю реакцію від офіційних осіб.