Версія для друку

Роман Федишин: Попри усе, наші спорстмени показують найвищі результати

Наше місто може пишатися таким видом спорту, як гандбол. Львівська жіноча команда «Галичанка»  з року в рік привозить додому республіканські і міжнародні нагороди. Нещодавно – Кубок України, який виборює уже втретє за історію клубу.

Крім Кубка України, потішила “Галичанка” ще однією приємною новиною: указом Президента України №229/2019 президента «Галичанки», депутата Львівської міської ради Романа Федишина відзначили державною нагородою України – орденом «За заслуги» III ступеня за вагомий особистий внесок у розбудову української державності, плідну громадську діяльність, багаторічну сумлінну працю.

Саме у пана Романа ми і запитали: як,  попри усі труднощі, львівські спортсмени показують такі результати? Це все ще школа з минулого? Чи нові можливості сучасності?

—  Це, як кажуть, за принципом — «Попри усе». У нас нема жодного професійного залу, в нас немає жодного достойного залу для занять з дітьми і підлітками. Але так склалося, що ми маємо прекрасні команди в ігрових видах спорту. І кожна відповідальна людина, кожен голова федерації (Голова Федерації гандболу — Роман Федишин, Голова Федерації регбі — Петро Адамик, Голова Федерації Волейболу — Олег Баран, Почесний президент Федерації баскетболу Львова — Роман Іванців, — прим. автора) розуміє, що без дитячої команди цей вид спорту нікому не потрібен. От, до прикладу, ми разом з компанією «Шувар» допомагаємо нашим чоловічій і жіночій гандбольній команді, які грають в супер-лізі, а це — дуже високі досягнення. Мені деколи закидають, чому я прихильніший до «Галичанки», а не до чоловічої команди СКА, хоча сам особисто я — виходець і вихованець СКА. Я відповідаю — різниця в дуже простому: в «Галичанці» ми маємо 99% своїх вихованців, це люди, котрі виросли у Львові, які пройшли наш спортивний інтернат, пройшли нашу школу — заразились духом Львова. Люди, яким це все цікаво. А ті, хто прийшов у СКА, хто вступив тут в інститут і по його закінченню вирушить в інші міста чи країни — не можуть бути патріотами. Їх талант не пропадає — і це вже добре. Це дуже важливе усвідомлення: без дитячого спорту не буде майбутнього, не буде традицій, взагалі не буде культури розвитку. Якщо є 1000 діток, з якими приходять дідусі і бабуся, батьки — деколи по черзі, а деколи вся родина, — і вони усі бачать, як дитина росте в командному дусі, вони також заряджаються спортивним настроєм, а ми — маємо вірних вболівальників на усіх змаганнях. Тут все дуже взаємопов’язано. Є ще один суттєвий аспект — ігрові види спорту загартовують характер, як ніхто і ніде більше. Людина з дитячих років росте в команді. В команді — нема агресії. Разом з колективом дитина постійне виїжджає — на збори, на змагання — в інші міста і країни. Отримує перемоги і поразки. Вчиться поважати суперника. Чому в Європі і Америці приділяють таку велику увагу саме ігровим видам спорту? Бо вони мають кілька ланок: перша — це шкільна. Діти з перших класів займаються в спортивних залах. До слова, у Львові вони є непогані. Ми їх регулярно ремонтуємо, майданчики будуємо. По шкільному спорту багато зроблено за останній рік — і вчителі хороші, і програми. До 5 класу — зручно займатися в тих шкільних залах. А от після 5 класу — ті зали вже стають замалі. Спортивним дітям потрібно кудись перейти. Куди? Нікуди. В нас немає у Львові жодного справжнього спортивного залу, де можуть займатися діти. Це — повна біда. Все, що маємо — обласна ДЮСШ в Стрийському парку, обласна, не комунальна. І все. Наші діти займаються казна де. То випросять зал в Національному університеті «Львівська Політехніка», то в Національному Університеті імені Франка… Що в результаті? Маємо талановитих дітей, які виросли до певного рівня і — губляться. Волейбол, баскетбол, водне поло — спільна проблема. Та повернуся до досвіду зарубіжних колег. Як з цього виходить Європа? Звичайно — комунальними спортивними комплексами. Заклади, що мають по кілька залів, де діти можуть тренуватися і розвиватися. Тому, коли в нас виникла ідея створення спортивного комплексу, то було завдання створити його перш за все — для дітей. Нам не потрібно помпезне місце для великої кількості публіки, для подій, які відбуваються раз на місяць. Що ми маємо з «Ареною Львів»? Скільки спортивних подій на рік там відбувається? В жодному разі ми не маємо право збудувати ще один такий надзвичайно дорогий об’єкт, який призначений для красивого і видовищного, а насправді — дорогий в утриманні і, на жаль, пустуючий.

 Отож, минулого року ми оголосили конкурс з чіткими умовами. По-перше, нам потрібно чотири зали — для гандболу, баскетболу, волейболу і регбі, по-друге, басейн. Цей об’єкт можна будувати в дві черги — спочатку зали, потім басейн. Було подано багато проектів. Але справедливо переміг проект творчої майстерні Віктора Кудіна. Цікавий, амбітний, а головне — ми повинні були вкластися в 200 млн грн. Оскільки хотілося зробити все швидко і якісно, то ми просили міського голову додати ще трішки на таку добру справу, подумати, як залучити ще гроші з Києва. Та коли перейшли до деталізації кошторису, стало зрозуміло, що потрібно не 200 млн грн, а 900 млн грн. В нас немає стільки, а найскладніше — в нас нема стільки часу на будівництво, щоб знову втратити ціле покоління спортсменів.

Проект за 900 млн грн для міста — непосильний. Тендер було відмінено. Я працюю в комісії, я знаю, як важко ділиться бюджет. Зараз корегується проект. Ми почали працювати над новою концепцією. Маємо підтримку і з боку колег, і з боку депутатів інших фракцій. Принциповим є побудова саме комунального об’єкту. Залучення інвесторів до таких проектів — хрест на можливості там займатися дітям, хрест на юнацьких спортивних школах. Зали на 1000 осіб — повністю достатньо для такого рівня. Не буде займатися гігантоманією. А якщо наші команди перейдуть в Лігу Чемпіонів, то це вже буде не питання міста будувати відповідні зали.

—  Чому саме на Сихові буде новий спорткомплекс? Там найбільше місця?

—  Там вже дуже давно було закладено місце для спортивної споруди, там була зарезервована дуже хороша ділянка. А, по-друге, у Сихові — найбільша концентрація шкіл і дітей у Львові. Загалом,  ми базуємось на реальних можливостях. Ще раз наголошую — мова йде про створення умов для розвитку дитячого спорту у Львові.

 Попереду – ціле літо. А це означає – час нових перемог! Нові зали – нехай будуються, а талантів у Львові – можемо ще іншим містам позичити.

Довідка. Після коригування проектно-кошторисної документації вартість будівництва палацу спорту на Сихові становить 685 мільйонів гривень, що на 300 мільйонів гривень менше від попередньої. За попередніми даними, збудувати палац спорту на Сихові планують до кінця 2022 року. Найвірогідніше вводити об’єкт в експлуатацію будуть почергово.

Примітка: Публікації в рубриці "Трибуна депутата" є відображенням суб’єктивної позиції авторів та можуть не збігатися з офіційною позицією  Львівської міської ради.